Чи безпечні метали в роті: коронки, імпланти, алергія

Які метали використовують в стоматології

У сучасній стоматології використовують чітко визначений і добре вивчений набір металів і сплавів, кожен з яких має свою логіку застосування. Вони відрізняються не лише хімічним складом, а й тим, з якими тканинами контактують і яку роль виконують у конструкції — і саме це визначає їхню біологічну поведінку.

Титанові матеріали вважаються найбільш біосумісною групою, застосовують передусім для зубних імплантів. У стоматології використовують як комерційно чистий титан Grade 1–4, так і титанові сплави. Найпоширеніший з них: Ti-6Al-4V, що містить 6% алюмінію та 4% ванадію. Саме ці домішки підвищують механічну міцність імпланта. Є імпланти з альтернативних сплавів без ванадію:

• Ti-6Al-7Nb
• Ti-13Nb-13Zr
• Ti-Zr титан-цирконієві сплави.

Усі ці матеріали об’єднує ключова властивість: на поверхні будь-якого титанового імпланта утворюється захисна плівка. Вона ізолює метал від тканин і зменшує ризик реакцій. Саме тому алергія на титанові імпланти трапляється рідко — приблизно у 0,6% пацієнтів. Водночас важливий нюанс: навіть у стандартизованих титанових сплавах можуть бути слідові домішки інших металів, зокрема нікелю — до 0,03–0,04%. Для більшості людей це клінічно незначуще, але для пацієнтів із вираженою нікелевою алергією навіть такі кількості інколи стають тригером реакції. Саме тому в сумнівних випадках дедалі частіше обирають безванадієві або цирконієві альтернативи.

Нержавіюча сталь — насамперед медичного класу 316L, широко використовується в ортодонтії. З неї виготовляють дуги, ретейнери, лігатури та стандартні сталеві коронки для молочних зубів.

Типовий склад сталі 316L включає:

• 17–19% хрому
• 10–14% нікелю
• 2–3% молібдену
• решта — залізо.

Хром і молібден забезпечують корозійну стійкість, а нікель є легувальним компонентом сплаву. Саме нікель і є головною причиною того, що у невеликої частини пацієнтів виникають локальні контактні реакції такі як: почервоніння ясен, печіння слизової, контактний гінгівіт або стоматит. Це не токсична дія і не «накопичення металів», а алергія уповільненого типу (IV тип). Для більшості людей сталь 316L переноситься без проблем, але при відомій нікелевій алергії ортодонтичні елементи зазвичай замінюють на такі, що не містять нікелю.

Нітинол (Ni-Ti) — сплав нікелю й титану у рівноважному складі. Його використовують для ортодонтичних дуг завдяки ефекту «пам’яті форми». Хоча поверхня Ni-Ti також покрита оксидною плівкою, високий вміст нікелю означає, що у сенсибілізованих пацієнтів можливі ті самі локальні прояви:

1. печіння
2. гіперемія
3. контактний стоматит.

І знову — це питання індивідуальної чутливості, а не загальної «шкідливості» матеріалу. У разі підтвердженої або підозрюваної нікелевої гіперчутливості такі дуги зазвичай замінюють на ортодонтичні матеріали, що не містять нікель,  зокрема β-титанові або титан-молібденові сплави.

Кобальт-хромові сплави (Co-Cr) часто застосовують для ортопедичних конструкцій, каркасів бюгельних протезів і металокерамічних коронок. Типовий стоматологічний Co-Cr-Mo сплав містить:

• 55–65% кобальту
• 25–30% хрому
• 5–7% молібдену.

Вони забезпечують високу міцність і довговічність при відносно тонких каркасах. У більшості пацієнтів ці сплави добре переносяться, але рідко можливі локальні реакції слизової: печіння, запалення або виразкування під протезом. Частіше це трапляється у людей з уже наявною чутливістю до інших металів, зокрема нікелю, через перехресні імунні механізми. У таких ситуаціях, за відсутності інших причин запалення, зазвичай розглядають заміну конструкції на безметалеві або альтернативні матеріали.

Золоті та паладієві сплави використовують для коронок і мостів. Вони майже ніколи не є «чистим золотом». Залежно від класу сплаву можуть містити приблизно 40–90% золота, а решту становлять срібло, мідь, паладій, платина або цинк.

Хоча золото вважається біосумісним, у клінічній практиці описані контактні ліхеноїдні реакції слизової поруч із такими реставраціями. Часто тригером є не саме золото, а паладій, який може викликати алергію і має перехресну чутливість із нікелем. У таких випадках проблему вирішують заміною моста або коронки на безметалевий аналог.

Амальгама — це матеріал для пломбування, який раніше застосовували для відновлення жувальних зубів і який досі присутній у ротовій порожнині багатьох пацієнтів. Класична амальгама складається приблизно з:

• 50% ртуті
• 30–35% срібла,  олова, міді та незначних домішок цинку.

Немає надійних доказів клінічно значущої токсичності амальгами при звичайному використанні. Водночас існують локальні алергічні реакції — так звані ліхеноїдні ураження слизової поруч із пломбою. Характерна ознака — зникнення симптомів після заміни пломби, що свідчить про місцеву контактну реакцію, а не загальний вплив на організм. FDA радить групам підвищеного ризику за можливості обирати альтернативи. У ЄС діють обмеження застосування амальгами для дітей до 15 років і вагітних/тих, хто годує.

Алюміній і молібден та ванадій компоненти, які часто викликають запитання у пацієнтів. Вони зазвичай не є окремими матеріалами, а входять до складу сплавів. Ванадій і алюміній у Ti-6Al-4V підвищують міцність титану, молібден у сталі 316L та Co-Cr сплавах покращує корозійну стійкість. У клінічній практиці саме ці елементи рідко є основною причиною скарг, але через них і розробляють нові сплави без ванадію або з альтернативними легувальними компонентами.

Коли ж у пацієнта є підтверджена або підозрювана гіперчутливість до металів, усе частіше обирають цирконій — не метал, а кераміку (діоксид цирконію, ZrO₂). Він не вивільняє іонів металів у формах і концентраціях, які типово запускають контактну алергію, і тому вважається однією з найбільш безпечних альтернатив у складних клінічних ситуаціях. Тобто, якщо у пацієнта є алергія на метал, у багатьох випадках можна розглянути цирконієві імпланти як альтернативу або замість металевих коронок встановити цирконієві. Остаточний вибір матеріалу залежить від клінічної ситуації (кістка, прикус, зона, протокол лікування, ризики ускладнень).

Алергія на метали в роті рідкісна, але можлива

Деякі люди можуть мати алергію на певні метали. Це не отруєння, а імунна реакція, організм помилково сприймає іони металу як «ворога» і запускає запалення. Подібні реакції найчастіше належать до алергії уповільненого типу (IV тип) — контактного дерматиту.

У порожнині рота це може проявитися почервонінням, висипом, свербежем на слизовій щік, яснах або шкірі навколо рота. Іноді спостерігається гальмування приживлення імпланта чи розростання грануляційної тканини навколо нього — організм наче «відторгає» імплант без ознак інфекції. Важливо підкреслити: алергія на метал трапляється незрівнянно рідше, ніж алергії на пилок чи харчові продукти, але сучасна медицина визнає, що вона існує.

Чому підозра на алергію виникає частіше, ніж сама алергія

Коли після встановлення коронки, імпланта або ортодонтичної конструкції з’являються печіння, поколювання чи неприємний присмак, пацієнти часто одразу підозрюють алергію. На практиці в більшості випадків причина інша.

Найчастіше дискомфорт має механічне або запальне походження. Якщо печіння локалізується біля краю коронки або протеза, це зазвичай пов’язано з мікротравмою слизової, тиском конструкції або запаленням ясен. Якщо з’являється біль чи відчуття «напруження» після імплантації — частіше йдеться про перевантаження або реакцію тканин у період загоєння, а не про імунну відповідь на метал. У клінічній практиці лікар у першу чергу виключає інші часті причини подібних симптомів:

• запальні захворювання слизової (стоматит)
• грибкові ураження, зокрема кандидоз, лейкоплакія
• бруксизм із перевантаженням зубів і м’язів, а також сухість рота, яка змінює захисні властивості слини.

У деяких випадках подібні скарги можуть бути пов’язані не лише зі станом порожнини рота, а й із загальними порушеннями — ендокринними або неврологічними, які впливають на чутливість слизової та больове сприйняття.

Окрема ситуація — гальванічні явища, коли в роті одночасно присутні різні металеві сплави. У таких випадках можливий металічний присмак або короткочасне поколювання, але ці відчуття мають локальний характер і не супроводжуються запальними змінами слизової. Це фізичний ефект, а не алергія.

Справжня алергія на стоматологічні метали зазвичай проявляється стійкими локальними змінами: почервонінням, набряком, контактним стоматитом або ліхеноїдними ураженнями слизової без чіткої механічної причини. Саме тому алергію розглядають лише після виключення значно поширеніших причин скарг.

Як перевіряють алергію на метали в стоматології

Діагностика алергії на метали ґрунтується на тих самих методах, що й для інших контактних алергій. Стандартом є епікутанний патч-тест — нанесення на шкіру сполук металів у спеціальних аплікаторах. Якщо через 48 годин під пластирем з’являється почервоніння або пухирці, тест вважають позитивним.

Існують також аналізи крові. Найвідоміший — тест MELISA (Memory Lymphocyte Immuno-Stimulation Assay), різновид тесту бласттрансформації лімфоцитів. У лабораторних умовах кров пацієнта змішують з частинками металу та оцінюють реакцію лімфоцитів. Деякі дослідження свідчать, що MELISA може виявляти сенсибілізацію до титану та інших металів. Водночас доказова медицина ставиться до таких тестів обережно, оскільки вони можуть давати хибнопозитивні результати. У сучасних клінічних настановах зазначено, що лабораторні тести не завжди є достатньо показовими у випадку підозри на титанову гіперчутливість, і лікарям рекомендують орієнтуватися насамперед на клінічну картину.

Кому варто згадати про алергію до початку лікування

Повідомляти лікаря про можливу гіперчутливість до металів важливо не «про всяк випадок», а за наявності конкретних ознак. Насамперед це стосується пацієнтів, у яких раніше виникали виражені контактні реакції на біжутерію, сережки, годинники або металеві застібки — з почервонінням, свербежем чи висипом.

Також варто звернути увагу, якщо в минулому вже були підтверджені алергічні реакції на нікель, кобальт або інші метали. У таких ситуаціях лікар може одразу врахувати це при виборі ортодонтичних елементів, ортопедичних конструкцій.

Для пацієнтів без подібного анамнезу спеціальні обмеження не потрібні. Сучасні стоматологічні матеріали підбираються з урахуванням біосумісності, і в переважній більшості випадків добре переносяться без будь-яких імунних реакцій.

Висновок

Метали в роті самі по собі не є небезпечними. Матеріали, які використовують у сучасній стоматології, добре вивчені й у більшості людей не викликають жодних проблем зі здоров’ям.

Коли після лікування з’являється печіння, дискомфорт або дивні відчуття, це не означає, що «організм не приймає метал». У реальності такі симптоми значно частіше пов’язані з подразненням слизової, запаленням ясен, перевантаженням імпланта або іншими локальними причинами, які не мають стосунку до алергії.

Справжня алергія на стоматологічні метали трапляється рідко. Якщо вона все ж підтверджується, проблему зазвичай вирішують просто — заміною матеріалу або конструкції на інший варіант, який добре переноситься конкретним пацієнтом.

Головне — не робити висновки наперед. Правильна діагностика дозволяє зрозуміти реальну причину скарг і обрати рішення, яке справді допоможе, без зайвих втручань і страхів.